"Я буду твоїми ногами, очима і руками, тільки повертайся живим": історія дружини загиблого військовослужбовця
Ніна Савчук з села Яськи Одеської області — дружина загиблого військовослужбовця Володимира Книра та мати п'ятьох дітей. Її чоловік загинув 15 лютого 2025 року на Луганському напрямку під час виконання бойового завдання. Посмертно його нагородили орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Історією кохання та втрати жінка поділилась з Суспільним.
Ніна Савчук — мати п’ятьох дітей. Її старший син також військовий, нині повернувся з фронту після поранення. З Володимиром Книром вона познайомилася у вересні 2023 року.
На той момент Ніна працювала піцайоло у Біляївці та вела блог. Володимир, уродженець Конотопа Сумської області, написав їй у соцмережах. Спілкування швидко стало близьким. Жінка одразу сказала, що їй 38 років і вона має п’ятьох дітей. 34-річного військового це не зупинило.
Першу зустріч вони призначили в Ірпені, де тоді служив Володимир.
"Він розповідав мені про хвору маму, батька, двох сестер. Коли з Ірпеня поїхав у Слов’янськ, я молилась за нього. Він казав: "Якщо я звідти приїду, ти приїдеш до мене?" Я відповіла: "Так". І перше побачення у нас було в листопаді. Я приїхала до нього", — згадує Ніна.
Ніна Савчук та Володимир Книр. З особистого архіву родини
"Приніс на руках до РАГСу"
Після першої зустрічі Володимир повідомив батькам, що одружиться. Ніна про це тоді ще не знала. Згодом він познайомився з її трьома дітьми — двома доньками і молодшим сином — і був переконаний, що це його родина.
"Ми поїхали в Ірпінь. Він каже: "Ти документи тільки візьми". А потім: "Я так закохався, що не хочу, щоб ти йшла своїми ногами". І він ніс мене на руках до РАГСу. Я навіть не знала, що він саме туди мене несе. Це був для мене шок".
Ніна Савчук та Володимир Книр. З особистого архіву родини
Пара розписалася без обручок і свідків — у звичайному одязі. Володимир був щасливий і не сумнівався, що попереду в них довге життя, каже Ніна.
Старший син Ніни, який служить у війську, попереджав матір про ризики:
"Мамо, в нас, військових, життя як нитка — обірветься в будь-який момент. Дивись, щоб тобі потім не було боляче".
Старший Ніни син пішов добровольцем на початку війни за контрактом. Своє 20-річчя він зустрів на позиції. Після поранення син потрапив у реанімацію. І наразі ветеран досі оговтується після реабілітації. Саме цього жінка і боялась, погоджуючись на одруження з Володимиром. Та зізнається, що так покохала чоловіка, що відкинула всі сумніви:
"Він боявся мене втратити. Казав: "Моє життя — це ти. Мені більше нічого не треба".
Ніна Савчук та Володимир Книр. З особистого архіву родини
Останні розмови
У грудні 2024 року Володимир поїхав на позиції. За словами дружини, вперше почав не виходити на зв’язок по два тижні. Вона чула у слухавці вибухи.
"Їм там дуже тяжко було. Я чула обстріли. А він казав хлопцям: "Ми тут за наших жінок, дітей, за Батьківщину. Ми повинні звідси вийти".
За словами Ніни, вона передчувала біду задовго до того, як чоловік загинув. Жінка намагалась приїхати до коханого, хотіла бути поруч та не спала ночами:
"Кажу йому: "В мене таке враження, що я останній раз тебе бачу". А він відповів: "Мені залишилось два тижні — і я буду вдома".
Володимир Книр. З особистого архіву родини
За два тижні до відпустки Володимир загинув. За словами побратимів, — від скиду російського дрона. Спершу залишалася надія, що він живий, але згодом підтвердили: ніхто не вижив. Тіло довго не могли дістати.
Під час останньої розмови чоловік просив її про обіцянку, розповіла Ніна:
"Дай мені 40 днів. Потім будь щаслива. Не плач, бережи дітей. І що б зі мною не сталося — ти мене знайдеш і забереш додому".
Ніна почала писати побратимам, просила знайти тіло. Надсилала фото ланцюжка з хрестиком, який був на чоловікові. Згодом тіло вдалося евакуювати. На впізнання вона поїхала до Дніпра.
"Мені його тільки показали. Я сказала: "Так, це мій". Обличчя було чорне, але я його впізнала. Я знала, в чому він одягнений. Я була з ним на телефоні 24/7".
Ніна Савчук та Володимир Книр. З особистого архіву родини
Після втрати
Володимира Книра посмертно нагородили орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Нагороду вручили його дружині в Яськівській громаді.
"Він ніколи не здавався: вперед, тільки вперед. Його хлопці дуже поважали. І він їх так же само. Ніколи не казав, що "я не хочу", "я це не буду робити". Він просто казав: "Хлопці, ми повинні це зробити. Ми йдемо за нашу країну, за наших жінок, за наших дітей". А мені казав не здаватися та бути сильною".
ПО ТЕМI
