Jan 02, 2026 Максим Камєнєв

Начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов, Київ, грудень 2025 року. Суспільне Новини/Іван Антипенко

2 січня Володимир Зеленський призначив головою Офісу президента Кирила Буданова. Той у відповідь опублікував пост у соцмережах, де назвав нову посаду "ще одним рубежем відповідальності перед країною". Він став третім очільником ОП за часів Зеленського — після Андрія Богдана та Андрія Єрмака.

Досі протягом п'яти років Буданов очолював Головне управління розвідки Міністерства оборони. Він запамʼятався і зухвалими та успішними спецопераціями, і змістовними інтервʼю. Суспільне проаналізувало відносно недавні розмови Буданова з журналістами чи блогерами, аби зрозуміти його погляди на політику, державу та війну. Ось вибране з цих розмов.

Використані цитати — з інтервʼю Буданова Суспільному 27 грудня 2025 року, BBC-Україна 22 квітня 2024 року, ютуб-каналу Ramina 5 серпня 2025 року, виданню LB.ua 19 грудня 2025 року, ютуб-каналу "Наталія Мосейчук" 2 серпня 2025 року, 24 каналу 19 листопада 2025 року, та Укрінформу 27 лютого 2025 року.

Про себе

Я ніколи не буду коментувати дії інших. Я так роблю всі ці роки й не збираюсь щось змінювати.

Я ніколи не жалкую про минуле. Взагалі про будь-яке.

Я всім задоволений. Моє життя мені подобається.

В мене з собою є пістолет завжди.

Як віруюча людина, я боюся, скажімо так, Бога. Мабуть, це єдине.

Я постійно намагаюся займатися самонавчанням і підвищенням рівня освіти. Нещодавно закінчив курси в Києво-Могилянській академії – "Школа стратегічного архітектора". Я, коли можливо, завжди займаюся освітою.

Про Україну

Україна — це країна можливостей. Я це вже казав, не зрозумійте неправильно: ми не боги, але дива робити вміємо. І все залежить від нас. Ніяка Європа, як би хто її не любив, не зробить нам цього. Тільки ми. Ніхто за нас нічого робити не буде — особливо, коли маєш справу з Російською Федерацією, яка насправді не надто цивілізована.

Про демократію

В дитинстві у мене була книжка "Зроби себе сам". Там був невеличкий розділ про демократію. Я не кажу, що це аксіома, але мені дуже запам'яталось. Там було так: "Демократія — це не коли робиш те, що хочеш, а коли робиш те, що потрібно, в той спосіб, який вважаєш за потрібне. Причому свідомо це робиш, а не тебе змушують". Ось це і є відповідь.

Про конкуренцію

Здорова конкуренція завжди, у всі часи всім допомагала. Абсолютно всім. Знаєте, ще дуже давно мені розповіли одну історію. [...] Був момент, коли американські автовиробники стикнулися з проблемою агресивної експансії ринку з боку японських автовиробників. Вони зібрались — і пішли просити, щоб чи квоти зробили, чи підняли податки, яби якось захистити автомобільний ринок. На що їм відповіли: так просто робіть кращі автівки. Ну і все: квот вони не отримали, а автівки почали робити дешевші і кращі. Тому я вважаю, що конкуренція – це правильно.

Про пріоритети

Підняти все одразу неможливо. Я в цій парадигмі живу: можна взятися за щось і це нарощувати, підіймати, потім до якогось рівня дійшов – взявся за наступне питання і так далі. Тобто поступово.

Про свою роботу в ГУР

Моє завдання — зробити для цієї країни максимум, щоб вона стала великою і величною. Дрібні результати мені не цікаві. Я роблю все, що потрібно моїй державі. Якщо державі потрібно, щоб ми пролили кров — ми це зробимо.

Про розвідників

Розвідник — це людина, яка перш за все максимально любить свою Батьківщину. Тому що вона передбачає повну самовіддачу 24/7. Розвідник може "присісти" (потрапити до вʼязниці —- ред.) у будь-який момент. Розвідник і шпигун — це те саме. Високопродуктивний інтелект, швидко приймати рішення і оцінювати ситуацію, патріот-державник… Розвідник шукає друзів, а контррозвідник — ворогів.

Про російсько-українську війну

Як би там не було, з 2014-го року ми з Росією воюємо. Так, ми її не перемогли — але ми й не програли. І про це теж треба пам'ятати.

Треба пам'ятати, що війна – це завжди шалений розвиток. У будь-якій країні світу війна давала завжди розвиток технологічний, індустріальний і тому подібне. Не дивлячись на те, що це шалені витрати та руйнування — але це завжди розвиток. Це відбувається з ними, це відбувається з нами.

Про світовий порядок

Старий світопорядок повністю зруйновано, його не існує. І всім доведеться вибудовувати щось нове. Різні проекти зараз на розгляді, це лише початок процесу. Україна або посяде [у світі майбутнього] достойне місце, або будуть великі проблеми як в України, так і в інших країн.

Я вірю в двосторонні взаємини. Вірю в ті альянси, які побудовані на спільній економіці, спільному захисті своїх інтересів, спільному представленні чи нав'язуванні своїх інтересів.

Про переговори

Переговорний процес, безумовно, потрібен, і без цього все одно не обійдеться… Сторона, яка слабша, ніколи нікому не диктувала умови й не буде цього робити. Щоб диктувати умови, потрібно бути тільки сильним.

Що таке процес перемовин? Це пощук компромісу. Свого часу одна людина сказала таку для мене, як-то кажуть, крилату фразу: компроміс на перемовинах – це не коли хтось один виходить сумний, а хтось один задоволений, а коли обидва виходять сумними. Це така загальна формула.

Про помилки держави

Головна помилка [за час повномасштабного вторгнення] — наглухо програна медійна кампанія. Просто наглухо. Яка дозволила, скажімо так, підняти градус у питаннях мобілізації. Ми всі звинувачуємо Російську Федерацію, але їхній вплив не такий великий, як усім здається. Це все робилося звідси. Інколи осмислено, через власні амбіції певних людей. Інколи необдумано. Ми ж самі зруйнували свою мобілізацію. Хто б там що не казав протилежне, це не так.

Я дуже боюся і сподіваюсь, що ми не повторимо помилок, яких припустилися в період по факту з 1992 по 2014 роки. Бо тоді теж була, вибачте, найбільша армія Європи, окрім Російської Федерації. Був третій за потужністю ядерний арсенал, найрозвинутіша матеріально-технічна база, техніка найсучасніша. Все ж було тут. І ми деградували до того рівня, до якого деградували. [...] Можна багато казати, хто за цим стояв, чому так було зроблено — але це просто факт.

Про перемоги

Утомлене суспільство оживає, прокидається виключно коли є перемоги. Коли перемог немає – хоч що б ти робив, нічого не допоможе. Тому потрібні перемоги – дипломатичні, політичні, суспільні, воєнні, але перемоги. Людей, які програють, ніхто у світі не любить і не поважає, хто б там що не казав… Якщо ми втрачаємо віру, тоді немає сенсу взагалі щось робити. Бо людина, яка не вірить — вона ніколи не здобуде не те що перемоги, а просто якихось здобутків. Спортсмен, який не вірить, що стане чемпіоном, ніколи чемпіоном не стане. Так само й тут.

Про Міндічгейт

Ті люди, які робили корупційні діяння, а особливо під час війни в максимально соціально важливій сфері, мають понести відповідне покарання. І ніяких виправдань тут бути не може. Вони ж свідомо це робили. Значить свідомо мають бути покарані… Україна – правова демократична держава. І ми маємо про це пам'ятати. Всі, хто про це забуває чи хочуть зробити, щоб про це забули – ні, так не буде. Але всьому свій час.

Про те, як вистояти

Єдність – це єдиний висновок і варіант, як нам стояти. Як у воєнному, так і у внутрішньому плані. Єдність. Якщо порушується єдність, нічого не буде.

Про дружину

Моя дружина — найбільша моя цінність. Разом із нею ми подолаємо будь-що. Нема такого, чому ми не дамо раду.