Jan 20, 2026 Вікторія Каліновська-Павлюк Олена Слободенюк

Головний сержант дивізіону 68 окремої артилерійської бригади Анатолій "Степ". Житомирщина, 20 січня 2026 року. Суспільне Житомир/Вікторія Каліновська-Павлюк
 

46-річний головний сержант дивізіону 68 окремої артилерійської бригади Анатолій з позивним "Степ" із Бердичева служить в ЗСУ з 2001 року. В армію чоловік прийшов за контрактом після строкової служби і відтоді не полишав військо. У 2014 році під час виконання бойового завдання Анатолій був поранений, пройшов реабілітацію і повернуся в Збройні сили. Початок повномасштабного вторгнення військовий зі своїм підрозділом зустрів на Донецько-Луганському напрямку.

В інтерв'ю Суспільному Анатолій розповів про специфіку своєї роботи у війську, про найтяжчі моменти служби, про те, як він береже пам'ять про полеглих побратимів, і чому у цій війні українці зобов'язані вистояти.

За словами Анатолія, після строкової служби він повернувся до цивільного життя і не планував одразу пов’язувати майбутнє з армією. На прийняття рішення вплинули його товариші.

"Мені запропонували друзі, які на той момент уже проходили службу. Я підписав контракт у 2001 році і з того часу залишаюся у Збройних силах України", — говорить чоловік.

Головний сержант дивізіону 68 окремої артилерійської бригади Анатолій "Степ". Житомирщина, 20 січня 2026 року. Суспільне Житомир/Вікторія Каліновська-Павлюк

За роки служби Анатолій під час російсько-української війни захищав Україну, воюючи на різних напрямках. У 2014 році був поранений, і після проходження реабілітації знову повернуся до війська.

Початок повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року "Степ" зі своїм підрозділом зустрів на Донецько-Луганському напрямку, де вони тоді виконували бойове завдання.

"Ми виїхали значно раніше. Було якесь відчуття тривоги, незрозумілої ситуації. Хоча ми і мали досвід АТО, але тоді було важко усвідомити, що саме відбувається. Переживали не за підрозділ — він був навчений. Найбільша тривога була за родини, за тил, за те, що відбувається в країні, за те, де наші близькі. Життя перевернулося, ніби пісочний годинник — усе поділилося на "до" та "після". Ми всі подорослішали, стали холоднокровнішими. Ні для кого не секрет, що в мирні часи на бойову підготовку виділялося мало часу. В державі не було таких ресурсів, і не всі підрозділи були до цього готові. Досвіду ми набували вже під час виконання задач. Це було не як у тих фільмах, які ми колись дивилися по телевізору", — пригадав Анатолій.

Анатолій "Степ" (зліва) з побратимом. Фото надане Суспільному Анатолієм "Степом"

За словами "Степа", за роки його служби Збройні сили України суттєво змінилися.

"Пам'ятаю часи, коли, щоб не соромно було їздити в маршрутці на службу, я раз на рік сам собі купував на базарі військову форму. Зараз всі гарні, всі одягнені і навчені. Зараз ми — сила і єдність. Ми — патріоти. Може, тоді, коли ми служили, ми ще не розуміли цього патріотизму, та зараз все розуміємо. Війна періоду 2014 року і повномасштабна війна, яка почалася у 2022-му, суттєво різняться. До прикладу, раніше ми чотирма гарматами в чистому полі могли зорієнтуватися, відпрацювати по цілі і стояти там, не змінюючи вогневу позицію та готуючи в цей момент якийсь відхід. Зараз це неможливо. Війна розвивається — безпілотні системи, FPV, Мавіки. Зараз нам кожен день потрібно щось вигадувати для збереження, як техніки, так і життя та здоров'я людей", — говорить військовослужбовець.

Головний сержант дивізіону 68 окремої артилерійської бригади Анатолій "Степ" під час несення військової служби. Фото надане Суспільному Анатолієм "Степом"

Як головний сержант, Анатолій у своїй щоденній роботі зобов'язаний продумувати наперед і враховувати багато аспектів.

"Потрібно продумати, де при обстрілі чи нальоті дронів розмістити людей. Ніхто ж не знає, коли полетить той чи інший снаряд. Підготовка вогневої позиції займає дуже багато енергії і часу. На позиції має бути не один бліндаж, а кілька. І все це потрібно продумувати наперед. Найбільші навички ти отримуєш при виконанні, коли щодня стикаєшся з такими реальними діями, які потребують того чи іншого втручання. На даний момент це ремонт техніки — де цю техніку розмістити, де шукати запчастини. Це 24 години на добу і 7 днів на тиждень. Є блокнот, де все записано, ти на зв'язку з волонтерами з усієї України. Тоді телефонують хлопці — їм треба маскувальні сітки, і потрібно постійно думати, де це брати, щоб забезпечити своїх і зберегти їхнє життя", — зазначив Анатолій.

Анатолій "Степ" готує обід в польових умовах під час несення служби . Фото надане Суспільному Анатолієм "Степом"

Найважчими моментами служби для "Степа", з його слів, є втрати серед побратимів. Військові за можливості підтримують родини загиблих воїнів і відвідують могили побратимів.

"Були і хороші дні, і погані. З поганих днів — це загибель побратимів. Молодих, здорових хлопців, які писали історію і мали б її писати, але, на жаль… Пам'ять про них я зберігаю у своєму записнику. Є фотографії в телефоні, телефонні номери, які я чомусь до сьогоднішнього дня не можу видалити. Мені це важко. Хороші моменти теж згадуються. Пам'ятаю, був в мене екіпаж молодих хлопців на "Крабах". Я приїхав до них — "рубає" колонка, "рубає" РФ (по хлопцях йде обстріл позицій з боку РФ — ред.). Всі хлопці на "Крабах" танцюють — від водія-механіка до командира гармати. Я на них сварився, бо режим тихий. Але всі розуміють, що ці хлопці живуть своє життя. Вже коли від них від'їжджаєш, чуєш звук цих колонок і розумієш, що ці хлопці повинні бути зараз не тут. Але вони тут і зараз", — розповів військовий.

Анатолій говорить, що з плином років війни в нього змінилося ставлення до смерті — страху смерті уже немає, бо вона завжди поруч, лише час у кожного свій. З собою військовий носить Біблію і проскурку, як оберіг, і каже, що сприймає смерть, як Божу волю.

Анатолій "Степ". Фото надане Суспільному Анатолієм "Степом"

Що викликає страх, то це ситуації, коли підлеглі не виходять на зв’язок. У таких випадках Анатолій продумує маршрути і за першої нагоди вирушає до підрозділів, щоб перевірити ситуацію. Побратимів військовий називає невід’ємною частиною свого життя.

"Ти їдеш у невідомість і думаєш, що буде тяжко. Приїжджаєш, — а там вже борщ наварений, в хаті натоплено. Це, знаєте, як вдома, коли повертаєшся зі служби і знаєш, що вдома є дружина, є наварений борщ, в хаті прибрано, кіт наїджений — все добре. А тут ти їдеш в невідомість і раз — такий бонус. Потім виходиш на вулицю і кажеш: "Дякую тобі, Боже, що вони в мене є," — говорить Анатолій.

Головний сержант дивізіону 68 окремої артилерійської бригади Анатолій "Степ". Житомирщина, 20 січня 2026 року. Суспільне Житомир/Вікторія Каліновська-Павлюк

"Степ" залишається в строю і до всіх українців звертається з проханням стояти стійко і зберігати єдність.

"Ми читаємо всі новини, ми бачимо, що твориться в світі. Нас хочуть розірвати на частини, і ми, як нація, повинні вистояти і довести, що маємо право жити на цій планеті, як один народ. Цю історію ми повинні завершити нашою перемогою — за країну, за землі, за народ наш, за дітей, за прапори. Ми не маємо права відступити, нам потрібно єднатися. Єднатися і ще раз єднатися", — говорить Анатолій.