Sep 30, 2025 Лія Русик

Обмін 14 серпня 2025 року, Василь Горобець. Верещук/Фейсбук

Після семи з половиною років тюрми в "ДНР" звільнений житель Донецька Василь Горобець розповів, як із добровольця ЗСУ перетворився на політичного в’язня РФ, пройшов через психологічний тиск і колонію в Макіївці, відмовився від російського паспорта і зрештою повернувся додому під час обміну полоненими 14 серпня 2025 року.

Василь Горобець родом з Донецька, за фахом автослюсар. Як розповідає чоловік, працював у різних сферах, серед останніх місць роботи — менеджер страхової компанії. Після окупації рідного міста виїхав до столиці.

"Місто змінилося так, що це вже був не той Донецьк, де я народився.

Василь Горобець. надав Василь Горобець

Чому колишній атовець повернувся в окупований Донецьк

За словами Василя Горобця, у 2015 році він добровольцем став до лав Збройних сил України. Служив у 40 окремій артилерійській бригаді під Волновахою Донецької області.

У квітні 2016-го — демобілізувався і повернувся додому — в окупований Донецьк, розповідає чоловік.

"У мене залишилась там кохана жінка. Я повернувся до неї, вважав, що на деякий час, але вийшло так, що затримався. Поїхав тільки заради неї. З неокупованої частини в Донецьк заїхав поблизу Мар'їнки через "нуль", повз пропускні пункти. Полями їхали, де на то час були "дірки", якими користувалися місцеві водії, щоб завозити та вивозити людей", — розповів екскомбатант.

По поверненню в Донецьк, каже Василь, протягом двох років перебивався неофіційною роботою. У 2018-му — влаштувався в супермаркет, на шляху до якого його й затримали співробітники "УБОП "ДНР". Чоловік переконаний, що його хтось "здав".

"Мене здали "правоохоронним органам", що я колишній військовослужбовець ЗСУ, воював проти "ДНР". Шукали протягом двох тижнів — так вони казали. Знайшли за адресою реєстрації. Зранку вийшов з дому на роботу і мене заарештували. Навіть цивільну дружину попередити не дали", — розповів чоловік.

"Прокурор просив 30": вирок — 16 років суворого режиму

За словами Василя, після арешту його помістили в ізолятор тимчасового тримання. Потім — у СІЗО, де він знаходився до 2019 року поки тривали засідання суду.

31 липня того ж року його "засудили" до 16 років суворого режиму.

"Судили у Донецьку. Вирок "Верховного суду "ДНР" — 16 років суворого режиму за статтями 205.3 — "навчання в терористичних таборах" та 278 — "спроба захоплення влади збройним шляхом". Насправді 16 років — це приблизно лише половина від того, що просив прокурор. Той наполягав на тридцяти. 3 жовтня мене етапували до Макіївської виправної колонії номер 32", — розповів чоловік.

Згадує: умови були жорсткі, але фізичного насильства до нього майже не застосовували.

Політв’язнів тримали окремо, розповідає Василь, вони жили в бараках по 50–55 людей.

"Там нас називали німцями — всіх "політичних", тобто тих, хто був у нашому бараку. Після 2022 року до нас прибували люди, яких вже затримували після вторгнення. Це були українці, як вони казали, що співпрацювали з СБУ — "шпигуни", — розповів Василь.

За словами чоловіка, йому кілька разів пропонували взяти російське громадянство, але паспорт РФ чоловік не взяв: "три рази писав відмову".

Натомість Василь Горобець отримав документ, який зобов'язує його після звільнення залишити територію РФ та забороняє в'їзд туди протягом 10 років.

Зустріч полонених під час обмінів. Буданов/Фейсбук

"Я став старшим": обмін та повернення з окупації

Про те, що 14 серпня 2025 року чоловіка включили в обмін, він дізнався напередодні зранку, коли йшов на кухню, де працював.

Спершу, каже Василь, їх вивезли до Ростова, потім літаком — до Гомеля. Наступного дня відправили до кордону з Україною, де передали українській стороні.

"Я чекав, думав, що мене поміняють ще 2019-го. Коли це сталося у 2025 році — я не вірив, бо довго чекав і вже навіть змирився з тим, що мені доведеться відсидіти увесь строк у 16 років. Що мене тримало? Думки про маму, яка чекає. Тому заради неї я мав все це витримати", — розказав чоловік.

Після повернення проходив лікування і реабілітацію спочатку в Чернігові, тепер у Києві.

Як розповідає Василь, там уперше за майже 10 років він побачив маму, яка у 2014 році з Донецька евакуювалася на Черкащину.

"Це ж був не санаторій. Я став набагато старший, ніж був. Маму побачив — це додало сил", — ділиться чоловік.

Українці, яких повернули додому під час обміну військовополоненими 14 серпня. Телеграм/КШППВ

"Молилася за нього в усіх храмах": як мати чекала на сина

Як чекала на сина, Валентина Горобець розповіла Суспільне Донбас телефоном. Жінка зізнається: усі ці роки багато плакала та молилася.

"У нас в Донецьку є будинок і квартира. Коли він туди повернувся після служби, я була в шоці. Я знала, що його арештували, але як це сталося, хто його здав — мені не розповідали. Бога молила вдень і вночі, ходила в храм, молилася за нього в усіх храмах. Коли він потрапив у списки на обмін, мені зателефонувала жінка полоненого, який сидів з ним, і розказала про це — я була щаслива, чекала на нього. Він подзвонив десь через день після цього — я поїхала в Київ, щоб побачитись", — розповіла жінка.

За її спостереженнями, син дуже змінився.

"Зубів немає, схуд, на маківці полисів, може били по голові. Став емоційним, похмурим. Змінила його в'язниця — це важке випробування для людини", — заплакала Валентина Горобець.

"Головне — я вдома, в Україні": про життя після полону

Як розповів Василь Горобець, з 2020 року він з цивільною дружиною зв'язок не підтримує. Каже, що відпустив, бо чекати 16 років — то забагато.

Нині відновлює здоров'я та паралельно будує плани на майбутнє — хоче вступати у виш та жити в столиці.

"Обіцяють кімнату в гуртожитку — зараз цього для мене достатньо. Вивчитися хочу на психолога, допомагати людям, я люблю спілкуватися і думаю в мене все вийде. Не виключаю, що знову стану у стрій, якщо стан здоров'я дозволятиме. Відчуваю до агресора ненависть. Вони зробили так, що наша рідна земля зараз страждає. Вмирають люди — діти, чоловіки, жінки — зовсім не військові", — зазначає чоловік.

За словами колишнього політв'язня, після обміну він ще довго не міг повірити, що вже вдома — на українській землі.

"Я дуже боявся, що це все сон — зараз прокинусь і знову буду там. Дійсно, не вірилося. Ще з тиждень я геть зовсім не міг повірити в те, що мене поміняли. Сьогодні — я вільний. Маю проблеми зі здоров’ям після колонії — лікую спину, але головне — я вдома, в Україні", — підкреслив Василь.